Округ №114: Найбільш проукраїнський регіон Луганщини

Журналісти Depo.ua в рамках проекту "Вибори-2019. Повне оголення" створили електоральну карту виборчих округів. Ми розповідаємо як змінювались межі округів, хто і коли перемагав на окрузі, а головне завдяки чому, які технології застосовувалися, які були успішними, а які – ні. Хто претендує на цей округ на майбутніх виборах та які у них позиції. Все ця інформація - вже у відкритому доступі на порталі ВИБОРИ-2019.

Центр – Станиця Луганська, Луганська область

Опис меж: Біловодський, Марківський, Міловський, Новопсковський, Слов'яносербський, Станично-Луганський райони

Місцезнаходження ОВК: Луганська область, Біловодськ, районний будинок культури

Кількість виборчих дільниць - 197

Орієнтовна кількість виборців - 149 945

Райони Слобожанщини, у порівнянні з нині окупованими промисловими, що на півдні Луганської області, мають свою специфіку. По-перше населення цих районів здебільшого україномовне, особливо це виражено в Біловодському, Марківському, Міловському та Новопсковському районах. Тут російська мова – виключення, аніж правило, незважаючи на те, що кордон з Росією дуже близько. По-друге, виходячи з україномовності, ментальність населення хоч трохи, але відрізняється від населення промислових районів Луганщини. Невеликий "протестний електорат" цих районів періодично давав близько 15% голосів за опозиційні "регіоналам" та комуністам сили. Перемогу здобути ті ж "помаранчеві" з такою підтримкою не могли, але якийсь потенціал тут для себе бачили. Проте основна битва за крісло нардепа в цих районах, як і в цілому в області, розгорталася між "регіоналами" і "комуністами", які завжди дихали їм в потилицю.

По-третє, виборці цих районів не прив'язані до політичних кланів промислових гігантів, оскільки на цій території їх просто немає. Тут голосували за принципом – підтримуємо "свого" кандидата, тобто місцевого, а якщо він ще й представник діючої влади, то перемога була забезпечена, оскільки адмінресурс на Луганщині завжди був впливовим. Владу в області, як відомо, ще з 90-х років представляли "регіонали", вони мали вплив не тільки на політику, але й на промисловість, на бізнес і на ЗМІ. Тому опозиційним силам тут просто неможливо було розвинутись.

Парламентські вибори (межі округу №114)

1998 рік	Олександр Черенков (КПУ) – 24,49%	Сергій Митарєв (самовисування) – 8,43%
2002 рік	Микола Гапочка – 51,17% (блок "За Єдину Україну")	Олександр Черенков (КПУ) – 20,57%
2006 рік	Партія регіонів – 67,17%	Комуністична партія – 7,44%
2007 рік	Партія регіонів – 68,08%	Комуністична партія – 10,94%
2012 рік	Володимир Демішкан Партія регіонів – 64,87%	Тетяна Сивоконь (КПУ) – 15,12%
2014 рік	Юрій Гарбуз (самовисування) – 25,56%	Тігран Кочарян (Сильна Україна) – 17,98%
2016 рік	Сергій Шахов ("Наш край") - 37,21%	Валерій Мошенський (самовисування) – 18,71%

У 1998 році мандат ці райони надали комуністу Олександру Черенкову, який вже був нардепом попереднього скликання, йому програв безпартійний самовисуванець Директор підприємства "Донбасенергосільпром-2" Сергій Митарєв. Як писали місцеві ЗМІ, зокрема газета "Молодогвардєєц", Черенков потрапив у Раду вперше в 1994 році. Йшов від сільських районів як комуніст і голова місцевого колгоспу ім Дзержинського. "Потім у 1998 році селяни знову повелися на його комуністичну балаканину і зробили нардепом на наступні чотири роки", - пише видання. Але у виборців з села Михайлюки з Черенковим стався конфлікт через розпаювання землі колгоспу, яким фактично і досі керував цей нардеп.

"Вийшло так, що земля залишалася ніби-то спільною, але фактично черенковською", - зазначала газета. Селяни відмовилися від розпаювання, вирішивши залишатися у спільному користуванню землею. І тоді за законом тих часів, вони мали отримувати з землі прибуток, фактично дивіденди, які Черенков їм не платив. Також селяни не могли домогтися від нього отримання спадку. Власне, майнові та фінансові скандали виборців з Черенковим призвели до того, що нардепом його більше не обирали. Власне, з цього часу Компартії у цих районах Луганщини вже не вдалося взяти жодного мандату.

На парламентських виборах у 2002 році Черенков з тріском програв Миколі Гапочці, який на той час був першим заступником голови Державного комітету України "Держкомрезерв". Гапочка – уродженець Білокуракінського району, йшов на виборі від провладного блоку "За Єдину Україну" і його в цих слобожанських районах добре знали ще до того, як він пішов на підвищення у "Держкомрезерв". На початку 90-х Гапочка встиг попрацювати головою Білокуракинської райради, а також головою Білокуракінської райдержадміністрації. А потім три роки до 2001 року був першим заступником голови Луганської обласної державної адміністрації.

Гапочку на Луганщині добре знають, незважаючи на те, що нардепом він встиг побути тільки у четвертому скликанні Ради. Журналісти пам'ятають його як балакливого, іноді зовсім незрозуміло балакливого політика з поганою дикцією. Під час прес-конференцій він втрачав тему розмови, сипав якимись жартами, і його кожна зустріч з журналістами перетворювалася на такий собі "камеді клаб". Його за імпульсивність порівнювали з Володимиром Жириновським, а за красномовство - з Віктором Черномирдіним. Щодо політичних вподобань, то Гапочка був надто нестабільним його хитало від політсили Юлії Тимошенко до Партії регіонів. На президентських виборах 2004-2005 року він був довіреною особою кандидата Віктора Януковича по територіальному виборчому округу № 114.

Однак після "помаранчевої революції" він одразу переметнувся до табору Юлії Тимошенко. В травні 2005 Микола Гапочка увійшов до фракції Блоку Юлії Тимошенко, однак не надовго. Вже в грудні того ж 2005 року перейшов у фракцію Партії регіонів. Після цього в Раду більше не обирався.

І на наступних парламентських виборах у 2006 році та на позачергових у 2007 році, коли кандидати висувалися за партійними списками, а не від округів. А в останні перед початком війни вибори у 2012 році, 114 округ знову з'явився у вищезазначиних межах районів і перемогу тут дістав Володимир Демішкан – екс-керівник Державної служби автомобільних доріг "Укравтодор" і близький товариш тодішнього президента Віктора Януковича. Йому з великим відривом програла комуністка Тетяна Сивоконь.

Демішкан разом з відомим регіоналом Юрієм Бойком в кінці 2008-го року заснував "Товариство мисливців і рибалок Кедр" на території президентської резиденції "Межигір'я" і влаштовував елітні полювання в урочищі "Сухолуччя" Через це журналісти називали його "улюбленим єгерем Януковича".

Демішкан відомий численими скандалами, пов'язаними як з його посадою, так і з родичами.

У ЗМІ публікувалися розслідування про те, що коли він керував "Укравтодором", наближені до чиновника компанії отримали підряди на будівництво доріг в сумарному розмірі понад 1-го мільярда гривень. У 2007 році син Демішкана організував викрадення та жорстоке вбивство свого бізнес-партнера, за що отримав умовний строк.

Здавалося б, як така людина могла перемогти будь-де і стати нардепом? У ті часи, тим більше на Луганщині, такий результат – звичайна справа. Януковичу було потрібно, щоб його улюблений єгерь став нардепом. І Демішкан, який ніякої активності на Луганщині не виявляв, як тільки передвиборча кампанія-2012 неофіційно стартувала, став на окрузі "світитися". Його "фейс" заполонив білборди, а сам Демішкан як з рогу достатку сипав подарунками. Ветеранським організаціям презентував ноутбуки, школі мистецтв - відеокамеру, організовував поїздки членів Партії регіонів до Києва на екскурсії, в День Перемоги влаштовував ветеранам застілля і навіть почав ремонтувати дороги.

Як пишуть у ЗМІ, зараз Демішкан спокійно живе у Сочі і навіть розвиває там свій готельно-ресторанний бізнес, який започаткував, коли ще був головою "Укравтодору" та нардепом.

У 2014 році для Партії регіонів на Луганщині стало усе складно, Янукович втік, від нього відмовився навіть головний регіонал Олександр Єфремов. На хвилі політичного розколу та розпачу від війни на позачергових парламентських виборах у 114 окрузі переміг місцевий політик та держуправленець Юрій Гарбуз. Він в цих краях фігура досить відома, свого часу, ще за Ющенка та Януковича, Гарбуз очолював Марківський і Міловський райони. Його конкурентом на виборах був екс-депутат Луганської міськради Тігран Кочарян від партії Сергія Тігіпка "Сильна Україна". Кочарян керував компанією "Дорбудтехнологія", яка займається будівництвом і ремонтом доріг Луганщини та з 2008 року вигравав державні тендери на сотні мільйонів гривень. Проте повторити успіх "дорожника" Демішкана в Кочаряна не вийшло. Коли Гарбуза призначили керувати Луганською обласною ВЦА, місце нардепа стало вакантним і на окрузі призначили довибори, які відбулися у 2016 році. На цей раз переміг виходець з Кадіївки (Стаханова) скандальний бізнесмен Сергій Шахов від партії "Наш Край". Шахов вже намагався стати нардепом у 2012 році, але в іншому окрузі у Лисичанську, але програв "регіоналу" Сергію Дунаєву. Тоді він став відомим у ЗМІ через випадки підкупу виборців, спливло його "стаханівське" минуле, писали про його зв'язки з криміналом та карні справи за контрабанду. Проте справи, якщо і були, то до суду не дійшли.

Одразу після отримання мандату Шахов вступив до депутатської групи "Воля народу" і розставив своїх людей у місцевій владі Сіверськодонецька – нинішнього обласного центра Луганщини.

Президентські вибори (межі округу №114)

1999 рік. 2 тур	Петро Симоненко - 79 687 тис.	Леонід Кучма - 52 263 тис.
2004 рік. 3 тур	Віктор Янукович – 90,47%	Віктор Ющенко – 6,88%
2010 рік. 2 тур	Віктор Янукович – 88,03%	Юлія Тимошенко – 8,81%
2014 рік	Петро Порошенко – 30,29%	Сергій Тігіпко – 17,42%

Щодо результатів президентський виборів в цих районах Луганщини, то тут така сама тенденція, як і на парламентських – електорат спочатку полюбляв комуністів, наприклад у 1999 році за Петра Симоненка тут проголосувало 79 687 тис. виборців, а за Леоніда Кучму 52 263 тис.

Потім, у 2004 році, дуже любили Януковича, віддавши за нього 90.47% голосів. "Помаранчевий" Віктор Ющенко отримав усього 6,88%, і це не дивно, враховуючи яку пропагандистську машину в області проти нього тоді розгорнули. Саме на під час цієї передвиборчої кампанії та під час Помаранчевого Майдану на Луганщині завдяки проросійської політиці регіоналів загострили тему протистояння Заходу і Сходу України. Жителів лякали забороною російської мови, бандерівцями, фашистами. І Ющенко у цій пропаганді був головним "фашистом". Власне підстави для створення "ЛНР" закладалися ще тоді і паростки ненависті до усього українського, як відомо, дуже добре на Луганщині зросли. У 2010 році Янукович на 114 окрузі набрав вже менше – 88,3%. А опозиційна Юлія Тимошенко на 2% покращила результат "помаранчевої команди" у порівнянні з 2004 року, набравши 8,81%.

Ситуацію зламала війна у 2014 році і остаточна зневіра у "регіоналах" і комуністах. На 114 окрузі Петро Порошенко набрав 30,29% голосів, оставивши позаду Сергія Тігіпка з 17,42% голосами, Тимошенко, яка не покращила свій особистий результат і набрала 8,7%, та комуніста Петра Симоненка, який набрав на окрузі усього 6,6% або 1067 тис. голосів.