Наслідки бою під Золотим: Як Росія випробувала Зеленського на міцність

Як відомо, у вівторок, 18 лютого, о 5-й годині ранку російські війська атакували українські опорні пункти біля Золотого, внаслідок чого зав'язався важкий бій із застосуванням всіх видів зброї, включаючи артилерію калібру 152-мм, міномети 120-мм. Противник на широкому фронті обстрілював бойові порядки 72-ї і 93-ї механізованих бригад в районі ділянки розведення Золоте – Оріхове – Новотошківське протяжністю близько 30 км, а на одному з опорних пунктів навіть йшов ближній бій з російською штурмовою групою.

Читайте також: Бій під Золотим: В яку пастку намагається загнати Зеленського Путін.

Зараз, коли пристрасті трохи вгамувалися, можна спокійно розібрати – що там відбулося, чому це відбулося, як завершилося і як могло завершитись.

Очевидно, що КГБіст Путін досить довго вивчав свого нового українського колегу і не міг не помітити, що українська влада імені Володимира Зеленського реагує на складні зовнішні ситуації-подразники зовсім не так, як це робилося за часів президентства Петра Порошенка. У багатьох складається враження, що Зеленський і його команда намагаються нікого не образити і всім сподобатись – навіть агресору, який шостий рік тримає під окупацією українську територію.

Це проявляється у багатьох моментах. Насамперед, у послідовному небажанні називати Росію збройним агресором і окупантом у своїх виступах та заявах на зовнішній арені. Також сюди можна віднести і параноїдальне бажання добитися миру з ворогом, який щодня відкриває вогонь по українських позиціях.

Але всі ці питання стосуються однієї і дуже специфічної теми – війни на Донбасі. Тому таку поведінку ще можна було якось замаскувати під певну "стратегію", якої президент змушений дотримуватись задля вирішення ситуації на користь нашої держави (хоча, попередній президент вів себе діаметрально протилежно і мав не гірші наслідки). Однак багато на що пролила світло ситуація зі збитим українським літаком під Тегераном, коли буквально весь світ прямо звинуватив у цьому Іран, тоді як лише українська влада нерішуче відмовчувалась або дотримувалась нейтральної риторики.

Простіше кажучи, за майже рік свого президентства з такою поведінкою Володимир Зеленський почав справляти враження особи, якій можна плювати в очі, а він буде робити вигляд, що йде дощ. Тому, судячи з усього, у Кремлі вирішили, що настав час "помацати за вим'я" нову українську владу.

Вибрали для цього спостережний пост "Баня" в декількох кілометрах північніше Золотого, який давно дошкуляв бойовикам "ЛНР", заважаючи їм прямою наводкою обстрілювати навколишні населені пункти. Саме туди й було нанесено основний удар і там відбувся ближній бій з російською штурмовою групою. Але оскільки атака на один блок-пост не викликала б надто великого резонансу і уваги верховного головнокомандуючого, росіяни вирішили збільшити масштаб "артилерійської пристрілки" до кількох десятків кілометрів.

Однак, сталося те, що сталося – українськими військовими на тактичному рівні було прийняте рішення нанести удар у відповідь, причому, з усього наявного озброєння – навіть з заборонених "Мінськом" 120-мм мінометів і ствольної артилерії. У підсумку, хоч і не без людських втрат (офіційно – один український воїн загинув; неофіційно – пишуть про чотирьох), але атаку бойовиків було відбито і вони запросили режим припинення вогню. Щоправда, згаданий спостережний пункт сили ООС змушені були залишити і зараз він контролюється бойовиками "ЛНР".

Але Володимир Зеленський знову ледь не примудрився все зіпсувати, назвавши атаку російських бойовиків "провокацією, яка не змінить мирний курс до припинення війни". Тобто, по суті, президент України дав зрозуміти, що українська армія атаку відбила, але не завдяки, а швидше навіть всупереч його позиції.

Добре, що хоч начальник Генерального штабу України Руслан Хомчак наважився протирічити президенту: "Сьогодні була не провокація. … Це – війна. І ті, хто воюють, там кожен метр для воюючої сторони, він дорогий". Як-то кажуть: хоч так.

Таким чином, росіяни провели своєрідну розвідку боєм і виконали для себе одразу дві задачі: захопили спостережний пункт, який їм заважав, плюс на практиці перевірили – на яку відповідь здатні сьогодні українці у разі загострення ситуації.

Окремо можна відзначити використання силами ООС ствольної артилерії, яка мала б бути відведена глибоко в тил. Хоча, враховуючи те, що дальність стрільби гармат і гаубиць, які перебувають на озброєнні ЗСУ, складає 25-30 км, а до позицій бойовиків подекуди 250-300 метрів, то при нормальному коригуванні вогню відведення артилерії на певну відстань критичною не буде. Інша справа – її застосування. Цікаво, чи не почнуться "тихі санкції" з боку вищого командування щодо тих командирів, які на місці приймали рішення про застосування арти.

В цілому ж цей випадок дав усім нам зрозуміти, що українська армія, яку фактично з нуля будували протягом останніх п'яти років, наразі є досить рішучою та боєздатною, і жодне розведення сил її морально не зламало (при тому, що найближче розведення сил відбулося якраз у Золотому – цілком ймовірно, що це також вплинуло на вибір місця російської атаки). Адже якби у Кремлі побачили нерішучість чи безпорадність української армії, то вже сьогодні ми б спостерігали не затишшя на фронті, а навпаки – нові спалахи ворожої активності й на інших ділянках лінії розмежування.

Разом з тим, всі ми вкотре переконалися, що президент Зеленський продовжує перебувати у своєму амплуа добряка-миротворця, який намагається усім сподобатись, і саме тому з кожним місяцем все більше не подобається нікому. Мабуть, Україні під час війни потрібен трохи інший президент – і мова тут не так про персоналії, як про поведінку верховного головнокомандуючого.

Читайте також: Патрулювання кордону з бойовиками: Чому Зеленський знову програв.