Друзі Єфремова. Зеленський тягне у владу на Луганщині фанатів Росії

Проте, після оприлюднення перших 100 кандидатів від партії "Слуга народу" у Раду, зрозуміло, що нинішній президент повторює помилки попередників і включає у свій список колишніх регіоналів. 

Мова іде про луганчанина Максима Ткаченка - керівника президентського штабу Зеленського на Луганщині. До початку війни Ткаченко керував компанією "Майстер-шоу" в Луганську. Ця компанія була організатором гастролей майже усіх зірок і російських і українських в регіоні. Але мало хто знає, що у 2010 році Ткаченко був обраний депутатом Жовтневої районної ради Луганська за списком міської організації Партії регіонів.

Список депутатів, які сформували райраду зараз не вантажиться на сайті ЦВК, але він зберігся у кеші Гугла.

Про діяльність Ткаченка-депутата зараз нічого невідомо, але той факт, що він був у команді місцевих луганських регіоналів таких як мер Луганська Сергій Кравченко, який кликав у місто "референдум "ЛНР", його заступник колаборант Маноліс Пілавов, який тепер керує Луганськом від "ЛНР", керівник облради Валерій Голенко, який звертався разом з усією облрадою по допомогу до Росії, екс-нардеп Володимир Струк, що створював озброєні загони і "годував" бойовиків "ЛНР" ставить на біографії Ткаченка неприємне клеймо.

Доречі, у мережі зберіглося відео зі Струком, підписане, що він співає на дні народженні у Ткаченка.

Після 2014 року Ткаченко переїхав з родиною у Київ. Він і раніше співпрацював з Зеленським і "Кварталом-95", тому вони спільно відкрили компанію "Квартал-концерт", яку Ткаченко і очолив. Коли стало відомо, що Зеленський іде у президенти, Ткаченко став відповідальним за роботу штабів Зеленського в Донецькій і Луганській області. Тепер він йде у раду за списком політсили Зеленського, який критикував свого попередника Петра Порошенка за "старі обличчя". Ткаченко-класичний приклад "нового старого" обличчя, яке намагаються згодувати виборцям.

Ще одне спірне призначення на Луганщині - посада нового керівника обласної ВЦА. На цю посаду, як пишуть у ЗМІ, начебто обрали кандидатуру Віталія Комарницького - полковника міліції, ректора Луганського державного університету внутрішніх справ імені Едуарда Дидоренка. Цей вуз переїхав з окупованого Луганська в 2014 році і зараз базується у Сіверськодонецьку.

Комарницький очолив вуз у 2007 році після смерті першого ректора і засновника Едуарда Дидоренка і є ректором досі. Комарницький сам себе називав послідовником і учеником Дидоренка. Це стосувалося і університетської діяльності і політичної. Дидоренко був депутатом Луганської обласної ради від Партії регіонів, Комарницький теж. 

Університет, який він очолював, знаходився у селищі Ювілейному, яке входить до території Луганська. Ювілейним довгі роки керував славнозвісний Струк. Не спілкуватися і не водити справи зі Струком і керувати міліцейським вузом було просто неможливо. Струк був присутній на усіх університетських заходах як почесний гість.

Ось він вручає дипломи курсантам ЛГУВД.

В 2014 році Струк відкрито підтримував антиукраїнські виступи і незаконний сепаратистський референдум в Луганську, спокійно займається політикою на підконтрольній Україні території Луганської області та збирається балотуватися в парламент восени нинішнього року.

На фото: Володимир Струк, Валерій Голенко, Володимир Пристюк, Сергій Кравченко. На першому плані Віталій Комарницький.

Фото: Паралель-медіа.

На сайті ПР і досі зберіглися новини про депутатську діяльність, а також коментарі Комарницького. 

Наприклад у 2012 році він висловився про спільне майбутнє України, Росії і Беларусі, відповідаючи на питання "Чи є спільне майбутнє у слов'янської культури, і чи потрібно воно тим, хто розбігся по "національних квартирах"?

"Спільне майбутнє у мене не викликає навіть сумнівів. Серйозних аргументів проти єдності слов'янської культури немає. Але є містечкова, хуторянська ідеологія. Вона - побічний продукт історичних процесів і випробувань. Ну захотілося в 1991 році самостійності. Здавалося, що так буде краще. Але між "здавалося" і "виявилося" завжди є різниця. Крім того, суспільство влаштоване так, що завжди є тимчасові завдання, які можна вирішити, навіть пережити окремо, щоб разом зійтися на більш високому рівні. Але є й інша, корінна сторона проблеми, про яку говорив ще Олександр Солженіцин, - Білорусія, Росія, Україна приречені на возз'єднання. І тут важкувато посперечатися. Якщо ми хочемо, щоб дерево росло, то не повинні викорчовувати коріння. Культура і її традиції формуються не за чиєюсь волею, а складаються в історичному житті народів. Так, наша культура не така давня, як, скажімо, китайська, але вона вже склалася. У всьому. Подивіться, як ще зовсім недавно ми захоплювалися і намагалися копіювати європейську систему освіти. Але чим більше копіюємо, тим виразніше починаємо розуміти: наша була однією з кращих в світі. І її потрібно розвивати. І як кращу, і як більш природну для нас", - казав Комарницький.

У тому ж 2012 році у Луганському державному університеті внутрішніх справ імені Е.О.Дідоренка відбулося  засідання круглого столу на тему "Патріотичне виховання молоді в сучасних умовах: проблеми і шляхи їх вирішення". Чи варто нагадувати, що таке "патріотичне виховання" у розумінні луганськіх регіоналів? 

Це патріотизм не до своєї країни - України, а до ефімерного радянського минулого, до сусідньої країни - Росії, до російської мови, до поняття "діди воювали", яке вже стало мемом.  Саме це стало підгрунтям для проросійських настроїв населення у 2014 році.

І Комарницький це підтверджує, особливо, що стосується паростків.

Ці паростки ненависті до України, української мови, традиції та історії, про які каже Комарницький, луганські регіонали активно взрощували з 2004 року, або й навіть з дня проголошення незалежності України.

2 березня 2014 року Луганська обласна рада ухвалила скандальне звернення депутатів. У ньому вони оголосили центральні органи виконавчої влади в Україні нелегітимними, вимагали оголосити російську мову другою державною та погрожували звернутися по допомогу до Росії.

"У разі невиконання наших вимог, подальшої ескалації громадянського протистояння і виникнення прямої загрози життю і здоров'ю населенню Луганської області залишаємо за собою право звернутися за допомогою до братнього народу Російської Федерації", - йдеться у тексті звернення, яке і досі висить на сайті непрацюючої Луганської облради.

В архіві сайту не зберіглося, хто саме з депутатів-регіоналів підписував це звернення і чи було серед них призвище Комарницького. 

Отже, паростки, про які казав Комарницький, зійшли. На Луганщині і досі тривають бойові дії, Росія таки допомогла у цьому, а луганські регіонали п'ять років тому втекли хто куди: на Росію, або ж в Україну. Струк, як йшлося вище, спокійно живе на Луганщині і намагається пролізти у Раду.

Приміщення ЛГУВД захопили озброєні бойовики у вересні 2014, а завідувач кафедри загальної фізичної підготовки Юрій Компанієць оголосив себе "народним ректором". Комарницький виїхав на українську територію, прихопивши з собою частину викладачів вузу. 

Видання  informator.lg.ua  писало, що його син - слідчий Артем Комарницький - в 2014 році начебто намагався визволити якогось бойовика "ЛНР", але ця інформація не підтверджена.

Зараз команда Зеленського обирає кандидата на посаду голови Луганської обласної ВЦА, серед призвищ, які розглядаються, є не тільки Комарницький, а й, наприклад Максим Говоруха - екс-прокурор міста Лисичанська, він займав цю посаду з 2005 по 2010 рік. Потім був першим заступником прокурора Луганської області, з 2013 - прокурором Чернігівської області. Після Майдану пішов в адвокатську діяльність через те, що був люстрований. Тож кандидатура Говорухи нічим не краща за Комарницького.