Історичні будівлі і місця на Донбасі, які ми назавжди втратили

"Регіонали", яким з 1990-х центральна влада України, віддала на відкуп Донецьку і Луганську області, завжди пафосно казали про збереження історичної пам'яті і культури Донбасу. Але насправді нічого не робили для цього. Пам'ять справжніх батьків-засновників Луганська і Донецька стерлася за "русскім міром", який прищеплювали регіону. 

Бельгійська лікарня Лисичанськ

Розпочати розповідь про втрачені історичні будівлі Донбасу хочемо саме з бельгійської лікарні. Вона розташована на підконтрольній Україні території Луганщини у місті Лисичанськ і руйнується вже багато років. Разом з нею занепадає цілий бельгійський квартал з будиночків-однолітків лікарні. 

У XIX столітті завдяки бельгійському інженеру-технологу Ернесту Сольве виник потужний завод з виробництва соди, а заразом і інфраструктура.  Поблизу заводу у 1899  році з червоної цегли були зведені велика триповерхова лікарня, школа, гуртожиток на 200 людей, будинок керуючого, готель та декілька десятків двоповерхових житлових будинків. Лікарня була обладнана ліфтом. Її дах був вкритий французькою черепицею, а підлога – якісною плиткою харківської фірми Бергенгейма. У школі був кінозал. Загалом бельгійці побудовали 33 об'єкти, 30 з яких збереглися.

 

Зараз в будівлі лікарні обвалився дах, нещодавно там сталася пожежа. Обласна влада так і не залучила інвесторів для відновлення бельгійської спадщини. Державним коштом також її реконструювати не намагалися.

Замок Мсциховського на окупованій Луганщині

Ця садиба, яку називають замком, зведена на окупованій Луганщині у селищі Селезньовка поблизу Алчевська, тому доступу до неї зараз немає. Вона 1840 року побудови, належала польському інженеру Казимиру Мсциховському . Навколо замку за часів його господаря розкинувся ландшафтний парк, також була побудована церква. Мсциховський у 1900 році заклав дві великі капітальні шахти поблизу Селезньовки, заснував місто Перевальськ, керував будівництвом залізниці і жив у замку разом з дружиною Агафією, яку дуже любив. Дітей в них не було, пара була міцна, багато подорожувала і користувалася популярністю серед місцевих. Їхнього приїзду в селищі очікували немов свята. Агафія гуляла доглянутим парком, сиділа з гостями в альтанці і обов'язково відвідувала хворих і бідних. При церкві вона разом з чоловіком організувала парафіяльну школу, де іноді і сама викладала. 

Мсциховський створив у школі шпиталь для поранених під час Першої світової, віддав для лікарів свій флігель. Його доля після червоної революції невідома, за деякими даними він з дружиною встиг виїхати у Францію.

Ще у 2011 році замок руйнувався і виглядав дуже погано, але місцевій громаді вдалося залучити спонсорів. Садибу відремонтували, доглянули ландшафтний парк, і досі на території проводять екскурсії.

Будинок Юза в Донецьку

Будинок засновника Донецька Джона Юза розташований у центрі окупованого міста поблизу Донецького металургійного заводу, але зараз від нього майже нічого не лишилося.

У 1874 році родинний маєток Юзів був одноповерховим з 8 кімнатами, дружині і дітям він здавався затісним.

Тоді Юз пообіцяв, що збудує для родини великий двоповерховий будинок, але, за іронією долі, родина в повному складі у новому двоповерховому маєтку так і не жила. Помер спочатку молодший син, а потім і дружина. У 1889 році помер і сам Юз у Санкт-Петербурзі, куди поїхав у справах. Великий будинок добудували старші сини і жили там зі своїми дружинами до 1903 року, потім поїхали з Юзівки назавжди.

Будинки Вендеровича в Луганську

Мабуть, це були одні з найкрасивіших будинків Луганська, вони належали Соломону Вендеровичу, його сину Давиду і онуку Йосипу. Старший Вендерович був главою єврейської громади і купцем. Родина володіла кількома шахтами, чавунно-ливарним заводом в селищі Іванівка, магазинами та складами.

Будинки стояли поруч і були об'єднані в один архітектурний ансамбль.

На початку ХХ століття в одному з будинків Вендеровича продавали і лагодили годинники, меблі, шпалери, фарби.

Після 1917 року майно Вендеровичів привласнили більшовики. Будинок, що на фото, зазнав повної реконструкції в середині ХХ століття, зараз там базується Луганський обласний художній музей. Повернути йому історичний вигляд неможливо хоча б тому, що місто зараз окуповане.

Готель "Україна" в Луганську

Цю будівлю називають візитівкою Луганська – настільки вона запам'ятовувалася гостям міста. Готель почали будувати у 1944 році після звільнення міста від нацистських окупантів, а ввели в експлуатацію в 1952 році. Луганський історик Борис Локотош в своїй книзі "Нариси історії Луганська" писав, що будівлю готелю спроектував полонений німецький архітектор, а будували її полонені німці-військові. Мовляв, тим і пояснюється готичний стиль готелю.

Але це не зовсім правда. Полонені брали участь в "чорних" будівельних роботах, але архітектором був уродженець Одещини Йосип Каракіс, якого згодом радянська влада звинуватила в "українському буржуазному націоналізмі" саме через стиль готеля в Луганську. Каракіс дивом не потрапив у табори, і не був розстріляний. У Києві Каракіс проектував Національний історичний музей, хмарочоси біля "Арсенальної", будинки на Липках, Дім офіцерів, ресторан "Динамо" і багато іншого. Але жодна з будівель Каракіса у Києві не нагадує готель у Луганську. Зараз він, на жаль, занепадає. Ще до окупації Луганська "Україна" потребувала капітальної реконструкції, але її так і не провели.

Фото: PhotoDocumentalist 

Британські танки в Луганську

Танки часів Першої світової війни Mark V стоять в центрі Луганська біля краєзнавчого музею. Ці танки поставила російській монархістській армії Великобританія, коли владу в імперії захопили більшовики, і вони були в армії Врангеля. Але танки під час боїв на Каховському плацдармі восени 1920 року потрапили у руки противника – червоної армії. У 1938 році маршал Климент Ворошилов розпорядився розмістити танки в Луганськ у якості трофеїв і поставити їх на постамент.

Схожий танк в Україні є лише у Харкові, а на Росії – в двох містах. У Великій Британії не збереглося жодного, тому луганські танки – цінний історичний експонат.

Фото: Oleksandr "Sanja" Byelkin

Парк-музей половецьких баб в Луганську

На території університету ім. Тараса Шевченка, який привласнила окупаційна влада "ЛНР" і позбавила імені українського поета, знаходиться унікальний для Європи парк-музей антропоморфних стел та половецьких кам'яних статуй. Коли у 2014 році колектив університету евакуювався на вільну територію України, язичницькі статуї забрати з собою було неможливо. На території музею під відкритим небом стоїть 68 половецьких баб.

Попри те, що статуї називають бабами, серед них багато фігур чоловіків: з вусами і невеликою бородою, з однією або декількома косами до пояса, з сережками у вухах і намистом на шиї. Також у статуях зображені чоловіки одягнені в каптан з трикутними вилогами і вузькими рукавами, з поясом на талії, з набором прикрас, пряжок і бляшок.  Фігури жінок не сплутаєш ні з чим – в них надто підкреслені груди.

Будинок Горелика в Донецьку

Незвична для Донецька модерністська будівля, яка зведена у 1901-1905 роках для купця на призвище Горелик. Про нього мало що відомо. Навіть імені знайти не вдалося. Проте відомо, що Горелик підтримував більшовиків: ще до перевороту 1917 року у його будинку розміщувалась підпільна друкарня "червоних". Але, як це завжди і буває, більшовики, коли прийшли до влади, з Гореликом не панькалися. Відібрали в нього будинок і все майно. Зараз долю Горелика повторюють ті, хто підтримав російську окупацію Донецька.

За часів України в Донецьку будинок Горелика реставрував "Приватбанк" напередодні відкриття свого першого відділення в місті. 

Будівля залізничого вокзалу в Дебальцевому

Окрасою Дебальцевого завжди була будівля залізничного вокзалу, більше в цьому містечку і подивитися немає на що. Вокзал наче схожий на якийсь середньовічний замок, хоча побудований він у кінці XIX століття в 1879-1893 роках. Імовірно, автором проекту був архітектор Юлій Цауне.

Станція "Дебальцеве" колись бачила письменника Антона Чехова. Потім він у листі рідним зобразив схему, в центрі якої намалював велике коло. А від нього в шести напрямках зобразив гілки, які розходилися в різних напрямках. "Центральне коло – це станція Дебальцеве. Інші – це Бахмут, Лисичанськ, Луганськ та інші", – писав Чехов.

Будівля станції постраждала під час боїв у 2015 році – російські найманці і війська захопили місто Дебальцеве, яке за мінськими домовленостями має бути на українському боці від лінії розмежування. Зараз станція практично не працює і занепадає, Дебальцеве, яке було ключовим залізничним вузлом на Донбасі, вже не приймає пасажирів, бо знаходиться на окупованій території.