Обличчя України: Як "дід Мазай" з Алчевська врятував 20 стареньких з Донбасу

Селище Перемога Броварського району Київської області стало новою домівкою для 20-х самотніх літніх людей з окупованого Алчевська та родини Олега Горбачова, дружини та п'ятьох дітей.

Олег - виконавчий партнер Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, та займався опікуванням стареньких ще задовго до війни. В Алчевську під його керівництвом існував "хоспис для літніх людей "Допомога", де жило близько 120 пенсіонерів, потім, у 2008 році, заклад перемістився у селище Кипуче (до декомунізації Артемівськ), яке під Алчевськом.

Олег Горбачов та його легендарна "Волга"

Волонтер зізнається, що рятує дуже специфічних людей. Тих, з кого знущалися та кинули діти, кого шахраї обдурили та забрали житло, хто був безпритульним, пережив насилля.

За весь час роботи  Олег бачив страшні долі, зламані життя, бачив, як старі живуть у нелюдських умовах, в таких злиднях і бруді, що волосся стає дибки.

"Якось приходимо в одну домівку. Чесно кажучи, я оторопів, багато чого бачив, думав, мене вже не здивувати, але такого точно не очікував. Відкриваю двері, значить, посередині брудної хати сидить літня жінка. Гола та уся просто уся мухами обліплена. Сморід в хаті просто... Коротше кажучи, я спочатку купив респератор, гумові руковиці, а тільки потім туди зайшов та забрав її. Машина ще кілька тижнів смерділа, стояла у дворі з відкритими дверима", - згадує Олег.

"Ще була одна лежача жінка, яку гвалтував власний син. Прийшов з місць позбавлення волі, з дружками випивав і з ними ж над матір'ю знущався. А вона лежала, нічого не могла зробити. Це ми дізналися, коли її забрали, привели до ладу, тоді вона почала таке страшне розповідати", - розповідає Олег.

Забираючи таких людей до себе, він допомагає ним пройти усю процедуру відновлення людського вигляду та життя: від відмивання бруду до відновлення документів та поновлення виплати пенсій. Це кропітка та довга робота, яку повинна була б робити держава та соцпрацівники, але в Україні немає системи гериатрічних пансіонатів, а залишені від радянських часів "старбудинки" більше схожі на тюрми.

"Я бував у цих будинках, як в Луганську до війни, так і тут у Київський області. Скрізь існує зразково-показова частина приміщень, а є така, яку нікому не показують. У першій частині живуть старі, родичі яких мають можливість платити чималі гроші, всім іншим не пощастило", - каже Олег.

Створений ним хоспис до війни жив за рахунок благодійників, приватних підприємців, частину пенсії перераховували постояльці, а з настанням весни 2014 року, коли бойовики захоплювали владу на Луганщині, став ласим шматком для загарбників-казаків.

Ніна Семенкіна - інвалід і ледь ходить, але, як справжня леді, регулярно фарбує волосся, та ще й у яскраво-червоний колір. 

- Коли заміж будемо вас видавати, Михайлівно, - каже Олег. - Для кого волосся фабували? Не для мене ж, га?

- Та ну вас, Олеже, який там заміж, - зашарілася вона, - вже вік не той.

Пані Ніна у 2014 році жила у хоспісі на Луганщині, яким опікувався Олег, і бачила "казаків", яким боротьба за "русскій мір" дозволила зайти у будівлю до стареньких з автоматами, погрожувати, лякати та грабувати.

"Я тоді був у Києві, мені усі дзвонять, що у нас владу захопили, потім здвонять, що приходили "казаки" та мене шукали, наказуючи прийти до них у комендатуру. Я потім прийшов, кажу навіщо вломилися, навіщо грабували", - згадує Олег, зазначаючи, що потім його внесли у розстрільні списки і довелося тікати з "респубіки".

"Я пам'ятаю, як вони зайшли у кімнату, всі такі зі зброєю, почали нишпорити, вивезли техніку, матраци і навіть ліжка. Я їм кажу, що вам потрібно? А вони питають, якої ми віри, де наш головний, кажуть, мовляв, ми і до Києва дійдемо, від нас не сховаєшся", - говорить пані Ніна, додаючи, що було страшно, але що вже втрачати.

Їй разом із іншими старенькими пощастило у 2015 році виїхати з окупації та поселитися у селі Переможне Броварського району, де Олег з родиною орендував  двоповерховий будинок.

"Спочатку жили тут кілька родин, всі разом за оренду платили, але згодом усі знайшли собі житло інше і виїхали, а я почав перевозити підопічних та селити їх тут. Господарка будинку поставилася з розумінням. Ми платимо суму оренди, яку можемо сплатити, йти нам немає куди", - каже він.

Як вивозили людей з "ЛНР" - то окрема історія, довелося виїжджати у кілька етапів, їхати по місцевості, яка прострілюється з обох сторін. Але вивезти довелося не всіх.

У Кипучому залишилося ще 15 людей, з ними деякий персонал, Олегу вдається передавати їм продукти та засоби гігієни.

"Раз на місяць їздимо в сіру зону, співпрацюємо з відомим пастором Сергієм Косяком  та роздаємо покинутим людям продукти". Їздимо тільки з української сторони, на сторону "ДНР" чи "ЛНР" я не ходжу, бо там небезпечно". - каже Олег.

Віктор Білокінь

Рік тому у Пісках військові знайшли Віктора Білоконя, він рік жив у підвалі власного дому, який теж не вцілів від обстрілів.  Його направили спочатку у лікарню, а потім . з лікарні капелани привезли його у хоспис. Пан Віктор майже глухий, щоб говорити з ним потрібно голосно кричати, Олег звик до цього і гучність голосу вже не "прикручує".

Старенький згадує, що було тяжко, але обстріли йому не сняться.

- Я ж глухий, не чув майже нічого, - каже він.

Зараз у нього багато товаришів, у хосписі чоловіки живуть на нижньому поверсі, жінки на верхньому. У кімнатах стоять двоповерхові ліжка, навіть ті, у кого проблеми з ногами, змушені підніматися нагору, а жінки, яким важко ходити, піднімаються сходами. Але вони радіють зараз і цьому.

Тут заборонено палити, вживати алкоголь та сваритися, майже у кожного по силам є обов'язки. Пані Ніна, наприклад, відповідає за прання білизни, а пан Віктор за прасування.

Подружжя Миронюків уособлюють романтичну історію хоспису. Вони живуть на різних поверхах, але піклуються один про одного та допомагають готувати усім їжу.

Юрій Миронюк

Юрій та Олена познайомилися ще в Алчевську, там і одружилися. Чоловік - чорнобилець, потім працював у шахті, згадує, що навіть деякий час жив в Ялті.

- Ось потім осліп, а тут мені лікарі відновили зір, бачу тепер на одне око. І аж на 90%. Читати можу, телевізор дивитися, - каже Юрій. З життя в Алчевську пригадує величезний металургічний комбінат, який розтягнувся на півміста, чорний сніг, сірі будинки.

- А тут зовсім все не так, такі будівлі гарні, таке повітря, - тішиться він, розповідаючи. що тепер з дружиною вони їздять гуляти і в Бровари, і в Київ .

Олена Миронюк

Олена ще не пенсіонерка - їй 55 років, але жінка кілька років тому перенесла інсульт, не ходила і не могла говорити. Зараз піднімається на другий поверх, не швидко, але говорить. 

В Олега є мрія про розширення хоспісу, про придбання власного помешкання та автобусу Mercedes-Benz 208D, щоб була можливість вивезти підопічних з "ЛНР".

Єдиний транспорт волонтера - старенька "Волга", яка пережила стільки історій, що в сірій зоні вже стала легендарною. Нею Олег возить речі до лінії розмежування, на неї ж вивозив людей, а також тепер возить підопічних то у лікарню, то в пенсійний, то в соцустанови. На"Волзі" навіть довелося везти небіжчика у морг, бо не було грошей замовити катафалк.   Для придбання автобусу необхідно 100 тис. грн, тому Агентство ООН у справах біженців в Україні та КримSOS почали кампанію на Спільнокошті, яка ставить за мету зібрати цю суму за допомогою благодійників.

Також Олег мріє купити помешкання, а цей будинок, якій він зараз орендує, продається. Олег навіть написав та відіслав документи Папі Римському, який вирішив мобілізувати гуманітарну допомогу для людей похилого віку та дітей-біженців з Донбасу. Має надію, що Папа зверне на його листа увагу.

"Якщо все вдасться з помешканням, перевеземо тих, хто залишився в окупації. Зараз я б їх залюбки забрав, але куди, самі бачите, як в нас тісно", - каже Олег.

Нещодавно він забрав  до хоспису місцеву стареньку з Броварів. Отже тут наразі 21 підопічний. Літні люди там живуть до останнього, Олег з дружиною та іншими волонтерами також займаються і похованням.

Після підвищення тарифів на газ, тепло, електроенергію та гарячу воду, хоспис з острахом чекає холодів.

"Нам би цю зиму пережити, а навесні вже буде легше", - зітхає Олег.

Допомогти підопічним хоспису можна, перерахувавши кошти на рахунок Всеукраїнської громадської організації "Допомога"

"Ощадбанк", № рахунку 2600 8300 2317 89

МФО 322 669
ЕДРПОУ 40343527

Банківська карта волонтера: 4790 7000 0353 8387, Олег Горбачов

Фото: Олександр Хоменко / depo.ua