Евакуація, мобілізація, обстріли, паніка: Мешканці Донецька і Луганська розповіли, що відбувається на Донбасі

Луганчани і донеччани вихідні 19 і 20 лютого провели у стресі, який триває і досі.

Ще у п'ятницю 18 лютого, коли ватажки "ЛНР" і "ДНР" несподівано оголосили евакуацію населення, багато хто не міг у це повірити. Напередодні в містах панувала тиша, ані обстрілів, ані будь-якого військового заворушення не було, тому мешканці міст не сприйняли новини про евакуацію за правду. Але пізніше, коли почали завивати сирени, коли окупаційна влада почала формувати автобуси з евакуйованими людьми і відправляти їх до Ростовської області, коли на цивільних чоловіків почалося ледь не полювання,  панікувати почати навіть скептики. 

Depo.Донбас поговорив з мешканцями Луганська і Донецька, щоб з'ясувати, які настрої в місті, чи вистачає в магазинах продуктів, чи є паніка і обстріли.

Що відбувається в Луганську протягом 18, 19 і 20 лютого: Розповідає мешканка міста 

В п'ятницю весь день нічого не віщувало якоїсь ескалації. З ранку я пішла на роботу – працюю лаборантом в одному з навчальних закладів Луганська, все тихо, спокійно, як завжди. Напередодні, правда понервувала, у мене родичі в Станиці Луганській, а там почалися обстріли, вони розповідали про зруйновані будинки і про розбитий дитсадок. Я потім знайшла цю інформацію в мережі, знайшла фото. Ясно, що стріляли з нашої сторони, тут всі про це знають. Так от, а у нас було тихо, на обстріл ніхто не відповів.

Почалося нагнітання паніки ввечері у п'ятницю. Я вже йшла з роботи додому, як мені дзвонять зі Станиці: "Ти чула, у вас там евакуацію оголосили? Сирена в Луганську завиває?" Я в шоці, кажу, ні, не чула нічого такого. Сирени тоді ще мовчали. Я дзвоню колегам, питаю, що це таке, яка евакуація. Вони теж не в курсі. Вже вдома подивилася наші новини – і точно. Я спочатку думала, може це навчання якісь. Ну, не можуть же всерйоз усе це організувати, та й куди вивозити, на чому, хто там на нас чекає? На ранок суботи з'ясувалося, що в нас у місті знайшлися ті, хто повірив в цю істерію, забрав дітей і поїхав у пункти збору. Я думаю, що ці люди просто панікери, які довіряють новинам російським і "ЛНР", не вміють аналізувати. 

Ми з чоловіком вирішили, що нікуди не поїдемо, він у мене вже пенсіонер, ходить погано, дорогу важко переносить. Подзвонили усім знайомим, вони також не їдуть, навіть ті, в кого тут онуки і діти. Ми так прикинули, що їхати невідомо куди страшніше, ніж залишитися. А раптом автобус потрапить у ДТП, чи диверсія якась буде, вибух, чи обстріл. 

Панічні настрої в місті все одно є, хоча й більшість людей нікуди їхати не збирається, особливо після того, коли подивилися, як наших приймали у Ростові, як вони там в полі стояли перед зачиненими дверима. В суботу вже були величезні черги у банки і обмінники, а ввечері у нас на районі в супермаркеті "Народний" залишилися порожні полки. Я бачила черги на заправках, хто має свої автомобілі, виїжджає, але кажуть, багато хто повернувся. Чоловікам заборонено виїзд за межі "ЛНР".

У нас з чоловіком є звичка одразу знімати готівку, як тільки отримуємо нарахування, це ще за українських часів так повелося, що картками не користуємося. Тому ми в цю м'ясорубку банківську не потрапили, у чергах не стояли.

Але як буде далі – невідомо. Чи платитимуть зарплати, чи платитимуть пенсії? Вже зараз зробили обмеження на зняття готівки, ходять чутки, що і зарплату скоротять на час загострення – ось це тривожить дуже, за що людям жити. Невідомо, чи пропускатимуть у Станицю, поки пропускають, але все може змінитися за лічені години. 

Людей влада "ЛНР" продовжує евакуйовувати, пункти збору – автовокзал на вулиці Оборонна, автостанція на кільці кварталу Мирного і площа перед Машунівером - (університет ім. Володимира Даля, – ред.). Деякі знайомі, до речі, стали цікавитися виїздом в Україну, в них у Харкові діти живуть. Але немає пропуску, який потрібно замовляти на сайті СБУ і чекати до 15 днів, без пропуску не пропустять. 

Ввечері 19 лютого вже були чутні вибухи, у Камброді (Кам'янобродський район Луганська, – ред.) підірвали газогін, ще якісь незрозумілі вибухи були. Жертв немає, але усі бачили спалахи. Вдень сирени вмикали періодично.

А 20 лютого в неділю знову сирени вили, а ввечері вже почалися обстріли, дуже гучно було чути,  знайомі, що живуть у Катеринівці, писали, що стріляють десь біля селища Металіст під Луганськом. Чесно кажучи, страшно, дуже страшно. Ми тут всі в шоці, хоч і стараємося не панікувати.

Все одно не полишає думка, що все це якось штучно створюють. Навіщо Україні зараз наступати на Донбас, якщо в неї біля кордонів зібралася уся російська армія? Весь світ про це знає. Ми дивимося й українські новини, інтернет поки не відключили, тому порівнюємо, що кажуть тут в нас, що каже Україна. А є люди, які дивляться тільки російські новини і "ЛНР", от в них просто дах їде. 

Що найбільше обурює і лякає, так ця мобілізація. Молодих хлопців відправляють воювати, хапають просто на вулиці – це жах просто. За що воювати? За Пасічника цього, за невизнану територію у невизнаних формуваннях? Вмерти, прийти калікою або бути у всіх списках як терорист? Знаєте, ось це обурює навіть тих, хто тут проросійський: воювати за "ЛНР" ніхто не хоче, це я точно можу сказати. Чоловіки вже сьогодні 21 лютого у понеділок почали ховатися просто вдома і на дачах. Багато хто не вийшов на роботу, байдуже, що поставлять прогули, зато цілим будеш. В нас сусіди – молода пара, чоловіку десь років 45, так він не виходить тепер. По квартирах ходили з військкомату, мій чоловік показав документи, що йому вже більше 60, його не чіпали, а сусіди не відчиняли взагалі.

Лякає відсутність зв'язку, вже зараз він з перебоями, відсутність інтернету, а значить інформації більш-менш зваженої. Лякає невідомість. Без світла і води ми вже навчені жити, згадаємо літо 2014 року.

Що відбувається у Донецьку: Мешканка міста про евакуацію, сирени, які діють на нерви

Я з тих людей у Донецьку, яким за 8 років все просто остогидло. Коли вже нас залишать у спокої, коли можна буде нормально жити? В п'ятницю, 18 лютого, як увімкнули сирени, в мене аж серце впало. Отак без попередження просто сирени вили на все місто. А вже потім стало відомо про оголошення евакуації. Це просто жесть якась! Як раніше були обстріли, справжня війна, щось нікого так централізовано не вивозили в Росію. Весь район, що біля аеропорту, розбомбили, люди самі вибиралися, а зараз ні того, ні з сього почали евакуацію на рівному місці. 

Я розумію, чому люди їдуть. В багатьох вже російські паспорти, сподіваються у майбутньому там якось влаштуватися, може роботу знайти. Все одно краще, ніж тут. Але всіх не вивезуть, таких потужностей просто немає. Та й на нас там особливо ніхто не чекає, на всіх не вистачить ані роботи, ані тимчасового житла. Довго там не триматимуть просто так. Я вже читала у мережі відгуки росіян, називають нас нахлібниками. 

Ми вирішили, що не поїдемо: я і дочка з онучкою залишимося тут. Не хочемо поневірятися по таборах, санаторіях, або ночувати у спортзалі.  Людей просто використовують, в цьому випадку Росія використовує у своїх іграх, це зрозуміли навіть прихильники "республік" і "русского міра". Я дивилася на російських ЗМІ цих людей нещасних, яких вивезли і кинули, так вони саме про це і кажуть. 

В місті не сказала б, що паніка і всі бігають ошаленілі, але тривожно дуже: черги у банку і банкоматах, в аптеках, черги за пальним, в магазинах розгребли все в неділю, 20 лютого, але зараз вже продукти знову привезли. На ринках повно продуктів, перебоїв з постачанням немає. Ціни наче такі самі, я не помітила підвищення. Всі кажуть, скоро вимикатимуть електрику, воду вже в деяких районах вимкнули, перебили чи водогін чи у фільтрувальну станцію влучили. Ми у 2014 готували їжу у дворі біля під'їзду, набирали воду у колонках, не хочеться до всього цього знову повертатися. Так головне – на якій підставі, все ж було тихо. 

Найбільше на нерви діють ці сирени, це просто знущання. Я не знаю, як хто, але я просто з розуму сходжу. А ще вулицями їздять "поліцейські" машини і пожежні машини "МНС", через гучномовець закликають евакуюватися. Закликають вступати до лав "ДНР". На білбордах по всьому місту вивісили ці плакати.

Зараз в нас чоловіків збирають, шукають, ходять по будинках, по квартирах, на вулицях зупиняють і відвозять у пункти збору, видають зброю – це найстрашніше, мабуть. Цивільним чоловікам, які і зброю в руках ніколи не тримали, доведеться вмирати за все це. Хай би Пушилін пішов воювати, так він не піде. За два дні понабирали чоловіків, кому не пощастило, доведеться воювати. А інші зараз ховаються і правильно роблять.

Ще в Донецьку з понеділка не працюють школи і дитсадки, на сайті "адміністрації" написали, що дітей можна привести у визначені пункти, в деяких школах. Я чула і в "ЛНР" те ж саме.

Це для тих, кому нема з ким залишити дитину, вчитися діти не будуть там, годувати їх також не будуть, з ними просто проводитимуть якісь бесіди, наглядатимуть. Але все одно страшно дитину туди вести. Як їм в голову стукне дітей вивозити кудись, що тоді робити? Зв'язок поганий, не дізнаєшся, де твоя дитина, з ким і куди їде. Тим більше, що вже ввечері в суботу і вчора почалися реальні обстріли, чутно у Калінінському, Київському і Петровському районі, на Путиловці, та всюди чутно то вибухи, то свист.

Я чую від сусідів, від знайомих, що Росія може нас визнати, ніби Путін вже цього тижня підпише це рішення. Є в нас тут ті, хто з цього приводу дуже радіє. Але я не розумію цієї радості, що це нам дасть? Одна Росія нас визнає, припустимо, але для всього іншого світу ми як були чорною плямою, так і залишимося. Тільки війну розв'яжемо з новою силою, зруйнуємо все, що не зруйнували протягом 8 років.