Як курортне місто у Литві пережило абгрейд, який Славкурорту лише сниться (ФОТО)

Невеличке литовське містечко Друскінінкай всього за 15 років під керівництвом "міцного господаря" перетворилася з занедбаного радянського курорту на справжній європейський центр відпочинку.

Як це вдалося й чому така сама трансформація не відбулася, наприклад, у Слов'янську з'ясовував кореспондент Depo.Донбас, який побував у гостинній Литві.

Маленькій Друскінінкай розташований серед лисів на самому півдні Литви майже біля білоруського кордону. В містечку постійно мешкає 16 тисяч чоловік, що не завадило йому прийняти минулого року майже 300 тисяч туристів з усього світу.

Концептуально місто дуже схоже на український Славкурорт (курортна зона у Слов'янську Донецької області, - ред.): лікувальна вода та грязі, озера, санаторії, відпочиваючі, що неспішно гуляють вулицями, та багато зелені. Втім між цими двома курортами є разюча відмінність - доки Славкурорт продовжує свій занепад, Друскінінкай разбудовується та наповнюється інфраструктурою.

Величезна заслуга в цьому діючого міського голови Річардаса Малінаускаса який ніколи не обмежував себе у мріях щодо розвитку міста.

Перший час вся країна вважала його майже навіженим. А що ще можна було думати про мера маленького депресивного містечка, який розповідає всім що зовсім скоро тут з'явиться фешенебельний курорт з аквапарком, літнім лижним спуском та навіть власним аеродромом? Коли все це почало з'являтися скепсісу стало менше, а з часом Річардас став політиком загальнодержавного рівня та очолив асоціацію литовських міських голів. Взагалі, таких як Малінаускас в Україні називають "міцними господарями", яких дуже люблять обирати мерами українських міст. Він, навіть, виглядає так само. Хіба що більш демократичний годинник та з більшим смаком підібраний піджак та краватка.

До обрання міським головою він працював в досить успішному родинному аграрному бізнесі. "У нас с батьком був один кабінет на двох. Він був досить відомою та поважною в нашій місцевості людиною.  В 2001 році напередодні чергових місцевих виборів до нього почали приходити представники різних партій та пропонувати очолити виборчий список. Коли йому це набридло, скориставшись моєю відсутністю у кабінеті, він дозволив мене записати до списку соціал-демократів. Я спочатку подумав, що в цьому немає нічого страшного й я зможу будь який момент піти з політикою. Але коли ми отримали перемогу, я зрозумів що не можу розкидатися довірою людей й пішов керувати містом", - розповідає Малінаускас.

Зараз він жартує, що овальний кабінет є тільки у президента США і у нього.

Друскінінкай в той час знаходився в жахливому стані - вся інфраструктура колишнього курорту була просто зруйнована та не відповідала сучасним вимогам. "Ми почали думати, як місту розвиватися далі. Безумовно, ніякого майбутнього крім курортного ми йому не уявляли. Але для сучасного курорту потрібна сучасна інфраструктура. Ми її почали створювати. Розпочати вирішили з АЗС. Справа в тому, що тоді у місті фактично ніде було заправитися - на єдиній заправки бензин наливали з відер.  Ми знайшли інвестора та запропонували йому дуже сприятливі умови. Ми навіть розсварилися через нього з центральним урядом. Але АЗС побудували. Певний час це було єдине місце у місті де навіть добру каву можна було випити у будь який час", - пригадує Річардас. Після цього взялися за міські дороги. Взяли величезну позику у банку, за кілька років відремонтували вся шляхи та тротуари, а зараз влада і досі віддає ці гроші з дорожнього фонду міського бюджету.

Цікаво, що у мера Друскінінкайна досить особливий підхід до підтримки малого бізнесу. В Україні досить модно пропагувати максимальне спрощення ведення бізнесу та надання йому всіх преференцій на місцевому рівні. Річардас Малінаускас переконаний, що підтримувати вато лише корисний для громади бізнес, та й то у обсягах, які не шкодять цій громаді. "Зараз, коли до нас приходять інвестори та пропонують якійсь проект мі з міською радою уважно аналізуємо на скільки він потрібен місту. Якщо це необхідно для його розвитку, то ми даємо якісь пільги. Проте це не повна відмова від податків чи надання землі задарма. За що тоді буде жити та розвиватися громада? А у цьому бізнесу немає особливого сенсу для міста, він сам мусить шукати собі місце під сонцем. Наприклад, зараз всі величезні мережі АЗС бажають відкритися у нас. Але у нас немає в цьому потреби. Тож я всім пропоную самостійно шукати землю, вирішувати питання з екологами та центральною владою", - розповідає Річардас. Незважаючи на такий жорсткий підхід, Друскінінкайн є безперечним лідером по залученню інвестицій: з 2001 року у місто надійшло майже 300 мільйонів євро прямих інвестицій. Найбільш плідним був 2011 рік, коли у місто зайшло 40 мільйонів євро.

Не зважаючи на велику зацікавленість інвесторів, ключові об'єкти у місті залишаються у муніципальній власності. Зокрема ще сучасна водолечебниця, яку за останні роки довели до світового рівня.

Крім того, до неї прибудували п'ятизірковий готель, комплекс з лазень на будь який смак та аквапарк.

До речі, останній є справжньою зіркою міста.

Аквапарк було побудовано у 2008 році.  А вартість становить приблизно 4 мільйонів євро, частину з яких складають європейські інвестиції. Вже у 2011 році цей комплекс став давати невеличкий прибуток, за підсумками минулого року прибуток досягнув 2 мільйонів євро, а в цьому році місто планує отримати в бюджет від експлуатації цього об'єкту майже 5 мільйонів.

Взагалі, влада міста робить все можливе щоб зруйнувати імідж міста як "курорт для літніх людей": агресивна рекламна компанія, розваги для молоді та родин, навіть білборди із спокусливими та оголеними молодими людьми. Все це діє дуже добре, і вже зараз більшість відпочиваючих у місті від 25 до 35 років: молоді пари або родини з дітьми. Вони їдуть "на води" не лікуватися, а  відпочити та зберегти свою молодість та красу. До речі, не зважаючи на рівень, литовські Карлови Вари вийшли досить демократичними - за словами місцевих мешканців тиждень відпочинку з проживанням, харчуванням та базовими процедурами буде коштувати приблизно 300 євро.

Потік туристів зростає з кожним роком, а за останні десять років він збільшився втричі. Приблизно половина з відпочиваючих - громадяни Литви. Серед іноземців донедавна переважали росіяни, але зараз на їх місце приходять європейці, білоруси та українці.

Досить добре притягує туристів й це одна вигадка Малінаускаса - критий гірськолижний спуск.

Його побудували приватні інвестори 4 роки тому. І вже цей сезон ця споруда, яка споживає 400 тисяч кіловат електрики на місяць, щоб підтримувати холод та генерацію льоду, має стати прибутковою. За словами власників, взимку цим гірськолижним схилом користуються туристи, а влітку - тут тренуються професіональні збірні з усієї Європи. Виявилося, що він вийшов дешевше ніж у Франції та Германії, та краще ніж у Москві.

Пейзажі навколо міста дуже нагадують донбаські. Ну чим не Сіверський Донець?

Взагалі, цей стрибок, який зуміло зробити невеличке литовське містечко за останні 15 років викликає відчуття глибокого розчарування за Україну. У нас є міста, які мали змогу стати такими, або навіть кращими курортами. Наша держава мляво залучає інвесторів, а з бюджету щороку з дня незалежності кудись витрачає шалені кошти, але у країні не залишається ані доріг, ані аквапарків, ані санаторіїв. Нашими містами десятиріччями керують "міцні господарі"  які вміють лише одне - створювати родинний бізнес та передавати йому задарма всю муніципальну власність. Україна має значно більший потенціал, ніж 3-мільйонна Литва. Але ми не вміємо нимм користуватися. Не вміємо ставити амбітні та підчас нереальні плани. Не вміємо мріяти. А головне - не вміємо реалізовувати свою мрію.