Левко Лук’яненко: З росіянами ми – не брати, ми – дві різні цивілізації

Дисидент пропонує виселити усіх людей, які не бажають жити в Україні, до Росії. А з Росії до нас повернути справжніх українців
Левко Лук’яненко: З росіянами ми – не брати, ми – дві різні цивілізації
Левко Лук’яненко: З росіянами ми – не брати, ми – дві різні цивілізації

Герой України, український дисидент, політик та громадський діяч, один з авторів Акту про Незалежність України в ексклюзивному інтерв’ю Depo.Донбас поділився своїми думками, спогадами та прогнозами на майбутнє.

– Як часто Ви буваєте на Сході України?

Періодично… Усіх нас цікавить війна на Сході. Усіх нас цікавить ситуація зі владою, бо зараз ми маємо великі можливості спостерігати за її діями, за парламентом, за урядом – за усіма основними гілками влади. У нас складається своє враження… Проблема Армії та війни на Сході – це загальнонаціональна проблема, і ми бачимо, що українська нація поділила обов’язки на дві частини: з одного боку є молоді хлопці, які йдуть та воюють з московською агресією, а друга половина України допомагає тим, хто на фронті. Тобто уся нація відчула небезпеку і хоче боронитись… Ми 25 років живемо у незалежній державі. Ця незалежність є складна, життя наше складне ввесь цей час. Виникає логічне питання: чому ж усі ці 25 років нам так тяжко живеться? Велике філософське питання… Чи могли б ці роки бути іншими? Чи нам судилося пройти той шлях, який ми здолали?

– До речі, щодо "могло б бути інакше": як відомо, у листопаді 2004 року у Сєвєродонецьку відбувся "сєвєродонецький з'їзд", а місто стало відоме як "центр сепаратизму". Чи не було саме це початком тієї війни, що зараз вирує на Донбасі? Чи можна було запобігти розколу, діючи тоді жорстко та відповідно?

– Знаєте, Росію це б не зупинило. Росія мусила розпочати війну проти України, бо вона знає, що без неї імперія неможлива. Політична еліта не змирилася з першою хвилею дезінтеграції Російської імперії у 1991-му, тому вони мусили піти на Україну, мусили готуватися до повернення України. Ця історична суперечність мала колись розв’язатись. А що стосується періоду, то, безперечно, якби тоді держава відреагувала так, як потрібно, то був би заданий великий удар сепаратизму. Можливо тепер було б набагато менше тих, хто оці плакати писав: "Путін!", "Росія!" і так далі. Особисто я написав заяву щодо впровадження кримінальної справи тим, хто там був присутній. Прокурор не відреагував. Тобто сепаратисти тоді організувалися у цю злочинну акцію, а їх так і не покарали. Це, звичайно, й зрощувало надалі сепаратистський рух, зміцнювало внутрішніх ворогів української нації.

– Тобто Ви вважаєте, що війна на Донбасі, анексія Криму були неминучі? Лише справа  часу?

– Так. Ми – не брати, ми не з однієї колиски, ми – дві різні цивілізації. Суперечність між Росією та Україною мусила розв’язатися і, мабуть, обов’язково озброєним чином, бо піти на другу фазу дезінтеграції мирним шляхом російська політична еліта не могла. Але перемогти у цій війні Московія не зможе і буде змушена розвалитися. Буде момент катарсису, коли російська нація з її імперським мисленням буде змушена переосмислити своє місце у світі та прийняти новий гарант.

– Чи можна сказати, що зараз утворюється нове покоління українців? Українців вільних, свідомих?

– Знаєте, я бачу що тепер молодь вже є патріотичною переважно… Вона доросте до того часу, коли здобуде вищу освіту, набуде трошки практики політичної боротьби, змінить старі кадри і візьме владу у свої руки. І ось тоді Україна буде відроджена!

– Що Ви можете порадити патріотам на Сході? Як їм донести до проросійські налаштованого населення хибність їхніх думок? В чому така розбіжність думок громадян, які ходили до однакових шкіл, разом зростали, дивилися однакові програми по телебаченню та читали однакові книжки?

– Простої відповіді немає, бо тоді ми будемо дуже спрощувати. Україна, на жаль, не створила свій інформаційний простір навіть після 1991-го року. Людина, коли не має іншої інформації, мусить підкоритися тій пропаганді, яку на неї постійно виливають ЗМІ. Ось так ми прийшли до тієї свідомості, яка є. А що робити? Виселити тих людей, які не бажають жити в Україні – нехай їдуть до Росії, вони мають на це повне право. А з Росії до нас повернути справжніх українців. Це було б справедливо – дати кожному те, що хто любить. Що стосується зрусифікованих українців, треба проводити з ними роз’яснювальну роботу. Взагалі немає кращого способу прищепити любов до рідного краю, ніж показати героїчні вчинки предків. Якщо людина – українець по роду, то треба звернути її увагу на історію, бо це може бути й історією тієї людини. Якщо вона настільки зашорена, що не хоче слухати нічого українського – прийде час, і вона сама усе зрозуміє. На даний момент, нам важливо, щоб не було активних ворогів – тих, які ставлять розтяжки та міни. Відроджуйте мову, відроджуйте традиції, бо саме на цьому й відбувається консолідація нації.

Більше про життя Донбасу читайте на Depo.Донбас

Loading...
Loading...