Вибори в Маріуполі: Ахметов проти Ахметова

Районні виборчкоми отримали бюлетені, видрукувані у Києві, і тепер роздають їх дільничним комісіям без шуму і пилу. Лише деякі учасники виборчих перегонів обурилися тим, що доставка бюлетенів, їх приймання пройшли якось без належного розголосу, присутності пари десятків телекамер і натовпу спостерігачів, нишком.

Загалом кандидатів на крісло мера 22, але шанси мають далеко не всі. Два фаворити мерських перегонів - Вадим Бойченко та Юрій Тернавський, для якого це вже друга спроба стати градоначальником.

Він вже двічі програвав Юрію Хотлубею, беззмінному за останні 17 років маріупольському меру. Причому перший раз він провалив кампанію навіть за підтримки покійного гендиректора меткомбінату Володимира Бойка, чиїм далеким родичем є Тернавський. Він і сам виходець з меткомбінату, а його бізнес - частина активів підприємства, які "відкололися" як непрофільні під час продажу метгіганта Ринату Ахметову: аптечна, торговельна мережа, молокозавод.

Бойченка з самого початку називають кандидатом Ахметова, а Тернавський у передвиборчій період грав на критиці міської влади з легкою пікіровкою з самим Бойченком. Проте насправді не буде ніякої різниці хто з них переможе. І з тим і з іншим Ахметов зможе домовитися.

Ще 25 жовтня Оппоблок і його сателіти за даними багатьох досліджень взяли б більшість у міськраді, у першому турі міг би перемогти  Бойченко.

Але щось пішло не так.

Трохи більше місяця тому місто стояло на вухах - перша спроба провести вибори зірвалася при ситуації, коли результати голосування вже, здавалося, були відомі. Несподівано апетити “партії меткомбінатів” зросли до невгамовних, стало зрозуміло, що вона вирішила взяти не просто більшу частину, а абсолютно всю владу у Маріуполі. Хто так перестарався - місцеві гіперініціативні діячі, чи це була порада консультантів з московською пропискою, не зрозуміло досі. Але тема, що бажання однієї з політсил монопольно контролювати весь виборчий процес, стала найпопулярнішою в ті дні.

Згадаймо: міська виборча комісія розмістилася в ДК Металургів, що належить “Метінвесту”, тодішня керівник ТВК, Ірина Юріна, з перших днів роботи була запідозрена в підзвітності цієї ж компанії, до речі, офіційному її роботодавцю. Далі почався пінг-понг з членами комісії, які вилітали з неї і входили назад, як ті кульки. Учасники гонки нарахували десятки порушень виборчого законодавства, наприклад, як зберігання печатки вдома у члена комісії, а не в сейфі. Однак виразної реакції від ЦВК не було, що в маріупольській політтусовці досі означає “зраду Охендовського”, звичайно, на користь Ріната Ахметова.

Піком протистояння став друк бюлетенів у друкарні“Приазовский рабочий”, що належить Ахметову . З купою порушень, нишком, без контрольної комісії. Власне, блокування друкарні непідконтрольними металургійним елітам учасниками виборчих перегонів, виявлення бюлетенів з помилками, відсутність інформації про реальний тираж, і стали точкою неповернення. Дільничні комісії в день голосування відкрилися, але виборцям там було нічого робити. Бюлетені так і не доставили.

М'яч опинився на боці Києва. Нардепам та ЦВК довелося вирішувати: визнати вибори такими, що не відбулися, або провести повторне голосування. Перший варіант не влаштовував багатьох: треба було заново створювати виборчі комісії, реєструвати кандидатів, ввалювати гроші у виборчу кампанію, і все це при повній апатії виборця, втомленого від такого “цирку”. Причому дата голосування припадала на святкові різдвяно-новорічні дні. Уявіть собі маріупольця, який третього січня не доїдає салат “Олів'є”, а йде на ділянку…

Перемогла гібридна версія - влаштувати повторне голосування 29 листопада. І плутанини стало ще більше. Провести вибори відразу за двома законами, недосконалими, конфліктуючим між собою, з Конституцією, здоровим глуздом - справа нелегка. ЦВК підлила масла у вогонь, заборонивши агітацію перед повторним голосуванням. Тонни агітмакулатури пішли в топку, туди ж імідж Охендовського в очах маріупольських демократів. Не врятувало і рішення суду, який визнав рішення ЦВК незаконним - подана апеляція, агіткампанія таки зависла в незрозумілому стані. Вона начебто є, але зрозуміти її складно.

Роль правоохоронців у маріупольській передвиборній історії вийшла їм же боком. Хто вирішив не пускати кандидатів, депутатів, журналістів в друкарню, коли там безконтрольно друкувалися бюлетені - загадка. Стрілочник ще не знайдений. А голова обласної тепер уже поліції В'ячеслав Аброськін зайняв почесне місце в списку “зрадників” поруч із Охендовським, з точки зору багатьох політсил.

У підсумку перед голосуванням 29 січня в Маріуполі дуже помітний тренд на зниження явки виборців. Кандидати і партії не відпрацювали стандартну мобілізаційну програму, вільно чи мимоволі ЦВК забороною агітації полив води саме на цей млин.

При цьому в місто зайшли професійні спостерігачі, які проведуть паралельний підрахунок голосів і проконтролюють явку, поліція, налякана галасом навколо своїх пригод місячної давності, постарається не бруднити мундир. Цілком можливо, що вибори дійсно будуть чесними, практично відсутність серйозних скандалів у ТВК, ритмічне голосування "одностайно" вселяє надію.

Але! Виборець, як не хотів йти голосувати, так і не збудився. Тому цілком можна очікувати, що склад міськради буде з більшістю Оппоблока, присутністю БПП і "Нашого краю". Як і намітилось ще до приступу жадоби у "металургів". А ось учасників мерських перегонів може чекати другий тур. Лідерів, "металургійного" Бойченка і Тернавського, який "змінив забарвлення" на користь демократичних сил, маріупольці недолюблюють в рівній мірі.

Чи зможе випередити кого-небудь з них кандидат Максим Бородін з "Сили людей", відомих місцевий борець за прозорість повітря і влади - не факт. Але, все може бути.
Точно ясно одне: епопея маріупольських виборів ще не завершена.