Студентське життя в окупованому Луганську: розповідь від першої особи

В Луганську влада окупантів влаштувала свої "університети" у приміщеннях евакуйованих українських вишів, зробила навчання безкоштовним та пообіцяла студентам російські дипломи
Студентське життя в окупованому Луганську: розповідь від першої особи
Студентське життя в окупованому Луганську: розповідь від першої особи

Але не усім молодим людям подобається поспіхом перероблена на російський лад програма, і багато хто мріє поїхати з Луганська. А щоб відволіктися від проблем, студенти у вільний час розважаються, кому як до вподоби - одні ходять у кіно та на концерти, інші потайки влаштовують "тусовки" і ходять один до одного у гості.
Кореспондент Донбас.depo.ua розпитав луганських студентів про життя та навчання в окупації. Редакція порталу змінила імена та прізвища героїв задля їхньої безпеки.

Валентина Кравченко навчається на журналіста та мріє працювати за фахом. Висока, з довгим світлим волоссям, трохи сором'язлива на перший погляд, 20-річна дівчина емоційно та відкрито розповідає про "тягар навчання" в "ЛНР". Артем Доронін - типовий 18-річний "хіпстер", майбутній режисер. Але зрілий погляд юнака на речі виказує, що під маскою жартівливості та легкості приховане серйозне розуміння того, що відбувається.

Як змінилася якість навчання, порівняно з минулим роком?

Артем: вчитися стало легше, ставлення до навчання, як у студентів, так і у викладачів, стало поверхневим. Програма виявилася менш цікавою, ніж минулого року - прибрали історію України, але, на щастя, ми вивчаємо українську мову та літературу як спецпредмети.

Валентина:
освіта стала менш якісною. Програму ось-ось обіцяють змінити, але поки що ми вчимося за старими планами. Поки що усі зміни в тому, що разом з українськими вченими ми почали вивчати і російських. Стосовно моєї кафедри - у нас тут своя атмосфера, частина зайнять досі проводиться українською, що мене дуже радує. Мені стало трохи зручніше, тому що як старшокурсниця з гарною репутацією, я можу трохи "підзабити" на нецікаві предмети, та вивчати те, що мені справді подобається.

Чи трапляються випадки хабарництва серед викладачів? За скільки можна "купити" залік або екзамен?

Артем: стосовно хабарів не знаю. Я навіть частину екзаменів взагалі не складав. Взимку мені на тиждень треба було поїхати, так викладачі з моєї кафедри за гарну "заліковку" мені оцінки виставили. Чув, що у сусідньому інституті так робили: хто працював у приймальній комісії, тому допомагали із зимовою сесією. Не знаю чи це можна вважати хабарницьким способом отримання оцінок.

Валентина: випадків хабарництва я не знаю, від знайомих про такі випадки теж не чула. Перед зимовою сесією чула у деканаті розмову викладачів: "Розумію, що зарплат немає, але цю сесію проводимо криштально прозоро. Якщо зараз про це хтось дізнається - потім не відмиємося".

Чи стало студентське життя важче, порівняно з минулим роком?

Артем: не можу сказати, наскільки важче стало жити студентам, тому що минулого року я навчався у школі. Але друзі зі старших курсів кажуть, що проблем з'явилося більше, особливо у студентів з інших міст.

Валентина: студентам, в цілому, стало важче через побутові труднощі - інтернет, вода, проїзд. Я досі не можу звикнути до того, що місто мілітаризувалося: машини, танки, люди у камуфляжі, мерзотні плакати - все це добряче напружує.

Як у вас складаються відносини зі студентами, які підтримують окупаційну владу "ЛНР"?

Артем: Майже усі мої друзі давно поїхали з Луганська, і я за ними сумую. А з тими, хто залишився, у нас теплі взаємини, хоч і не з усіма. На типових "ватників" взагалі "забиваю". Але таких, по яких зрозуміло, що вони не мають стійкої приязні до окупантів, а тільки живуть на стадному рефлексі - тролю, розхитую їх аргументи.

Валентина: з тими, хто залишився, відносини складаються як і раніше. Моя староста, наприклад, знає мою думку, тому ми про це не розмовляємо. Викладачі з нашої кафедри також знають. Наприклад, коли дають завдання - мені дістаються тексти українською - їй російською, мені аналіз журналістики в Україні, їй - в Росії. Причому видно, що це не випадково виходить.

На вашу думку, чому частина луганських студентів підтримала ідеї окупаційної влади "ЛНР"?

Артем: гадаю, багато студентів не розуміє різниці між тим, що було, й що стало. Ну "бухкає" щось за містом, ну прапори змінилися, ну коштує усе в магазині у два рази дорожче, але ж не вони гроші заробляють. А тут освіта безкоштовна, тим паче беруть усіх. Як таке не підтримати? Не подобається тільки, що тепер у моєму університеті навчаються справжні "гопарі", яких раніше б й у бурсу ледь узяли. Спортивні костюми, блатна лексика - жах просто.

Валентина: Я не можу сказати впевнено, що є люди, які підтримують саме " ідеї окупаційної влади "ЛНР" ". Багато хто каже: "я тут тільки через диплом. Якщо мені не дадуть російський - я завтра ж забираю документи".

Як змінилося ваше дозвілля та відпочинок? Чи доступні вам розваги та хобі, якими ви займалися до окупації?

Артем: раніше ми з друзями дуже часто гуляли нічним Луганськом, тепер ввели комендантську годину. Окрім того, я любив їздити по луганській області, що зараз також проблематично. Але не можу сказати, що молодь стала менше "тусити". Тільки зустрічаємося тепер у інших місцях - ходимо один до одного у гості, влаштовуємо вечірки на орендованих квартирах. Декілька клубів працює, але атмосфера там не найкраща.

Валентина: минулого року щотижня в Луганську проходило щось на кшталт цікавих зустрічей, драйвових концертів, вечірніх прогулянок з друзями, заходів місцевих молодіжних організацій, таких як СТАН та ФР". Тепер залишилися тільки концерти у якомусь клубі на відшибі, але туди ходить багато неповнолітніх, і грають там музиканти, що стоять з гітарами в підземному переході. Інколи ходжу до одного ресторанчика, де готують роли та піцу. Ще у нас тут КВН проходять, але мені це не цікаво. Тусовочного життя після окупації у Луганську для мене не стало.

Що хочете робити у майбутньому? А у наступні вихідні?

Артем: хочу звідси поїхати. Бажано назавжди. В Луганську більше нічого робити - мало перспектив для розвитку, атмосфера та настрій дуже напружені. А на вихідних у моєї подруги День народження. Хочу спекти для неї святковий тортик та трошки потусити.

Валентина: безумовно, планую поїхати звідси, але не одразу. Батьки не розділяють моїх планів, тому планую тут закінчити освіту, щоб їм догодити. А тоді вже поїхати назавжди. Мені важко жити у мілітаризованому місті, де на білбордах танки, мерці і така по-дитячому примітивна пропаганда.
А на вихідних буду спілкуватися з абітурієнтами - універ проводить день відкритих дверей. А влітку хочу навчитися їздити автостопом.

Однак попри усі складнощі життя у окупованому Луганську, деякі молоді люди повністю задоволені навчанням під владою терористів "ЛНР". Двоє таких студентів - 19-річна майбутня журналістка, ефектна білявка Ольга Малик та її одноліток , майбутній економіст Євген Коваленко теж поспілкувалися з кореспондентом depo.uа.
Молоді люди вважають, що якість навчання у Луганську не змінилася, і радіють новому предметові - російській мові. "Погано тільки те, що стипендію вчасно не платять", - каже Євген. Хлопець каже, що після війни у нього з'явилося більше хобі, ніж було раніше.
"Зараз у місті є багато місць, де можна чомусь навчитися", - радіє він. Ольга теж не скаржиться на дозвілля, каже, відпочивати і займатися улюбленими справами їй нічого не заважає.
"Вільний час поводжу так само, як і раніше - ходжу до кіно, катаюся на велосипеді, спілкуюся з друзями. А збиранню пазлів ніяка війна не зможе зашкодити", - каже дівчина
Обидва сумують за "тусовочним" життям - кажуть, воно переживає не найкращі часи. З одногрупниками у молодих людей також чудові стосунки, однак Оля дуже сумує за друзями, що переїхали.
У планах на майбутнє молоді луганчани категоричні - хочуть залишитись в Луганську. А Оля мріє вже цього літа спробувати працювати журналісткою і писати про події з життя "ЛНР".