Рік після полону і тортур: Боєць "Донбасу" не має образ на катів з "ДНР"

Коли він знаходився в руках "ДНРівців" сьомий місяць, дружині Світлані з СІЗО "ДНР" прислали вирок від 14 січня 2014 року з постановою: 20 років позбавлення волі.

У результаті тортур були переламані майже усі кісточки і дві контузії від 18 і 29 серпня.

Повернення Дмитра з полону було не простим. Йому відразу було відмовлено навіть в надії на обмін. На весні 2016 року комбат "Рем" з "ПС" взяв у полон бойовика Віктора Коробкова - нерідного сина впливового командира 5-ої роти, так званої "ДНР". Коробков старший приклав не аби скільки зусиль, щоб обміняти свого сина на важливого для обох сторін Дмитра Куліша. Самотужки витягнув Дмитра з СІЗО та навіть проявив до нього незвичну для обставин турботу. Довгий час усі спроби обміняти полонених закінчувалось невдачею. Лише 4 червня 2015 року на нульовому блокпості був проведений обмін. Про свої спогади та життя після тортурів він розповів Depo.Донбас.

  - Дмитре, почнемо з того, як потрапили до полону та куди саме?

- До полону ми потрапили, коли виходили з Іловайську, який тримали 10 діб. Ми увійшли в так званий "зелений коридор", і почався обстріл підрозділами РФ з усього озброєння, що в них було. Це 131 ДШБ та 6 танкова бригада. Після 36 годин бою в селищі Червоносільське ми вимушені були здатись у полон. Нам пообіцяли  російські офіцери, що поранених буде передано представникам Міжнародного Червоного Хреста. Але вони так і не дотримались слова, "Донбас" вони не повернули, а продали до так званої "ДНР". Їхні "терористи" відразу вивезли 112 бійців "донбасівців" до колишньої будівлі СБУ, де вони й утримувались хто півроку, хто рік, хто більше.

 - Коли Ви були поранені?

- Під час бою, на виході з "коридору". Коли нас брали, в мене були три кульових поранення голови, 2 важкі контузії, травмована ступня. І була одна можливість повернутися з пораненими додому, та, як командир підрозділу, не зміг покинути своїх бійців напризволяще. Коли ми прибули до СБУ, то вже там почались тортури, побиття, моральний тиск, усе, що можливо собі уявити і ні, окрім гвалтувань.

- Зрозуміло, ґвалтування, то виключно прерогатива російського ФСБ. Можете детальніше про ці тортури?

- Били руками, ногами, дубинками, прикладами, подовжувачами від комп’ютерів, від котрих "лопалися" ребра. Бійками били так, щоб було зрозуміло: коли з тіла зійшла абсолютна чорнота від крововиливів, то я нарахував 55 відбитка дубинки тільки на одному лівому коліні. Сам здивувався, як таке можливо. Був синій, а точніше – чорний увесь. Особисто на мені, розламувались гумові дубинки, я навіть не знав, як це можливо, щоб гумова дубинка при ударі об тіло могла розлетітись на друзки. Виявляється, що може. Деяким хлопцям вони одягли целофановий кульок на голову, душили, а ті втрачали свідомість: так звана "російська маска". У тому приміщені були стіни під два метри, закладені керамічною плиткою , то на всю висоту до самої стелі вона заливалася кров’ю під час допиту. Знову ж, у мене були контузії, кров йшла носом і ротом, з вух, а при ударах розліталась повсюди.

Їжа була на межі з не їстівною. Нам давали протухле зерно, яке заливали гарячою водою. Майже гниле, бите зерно, з якого робили неїстівну несолону кашу з піском. Чи то вони з підлоги зерно замітали, чи як, але щоб їсти, ми зливали всю нашу кашу до плафону, що зі стелі, заливали холодною водою, розколочували так, щоб пісок осідав на низ, після чого вже намагались те їсти, більш менш без камінців чи піску. Один раз дали суп. Думаю, о! Виявляється, вони поналивали туди солярки. Що ж, сиділи і виловлювали з солярки картоплю. За два місяці, усі мої хлопці втратили 5о відсотків своєї ваги. Пересуватись було важко. Нас тримали у бомбосховищі СБУ, в якому не вистачало повітря, вентиляція не працювала. Якщо потрібно було підійматись нагору, то на шляху втрачали свідомість. Тільки після вже таких випадків падінь почали ненадовго виводити подихати повітрям. У мене особисто на третьому допиті було 13 переломів кісток, включаючи перелом тазу, компресійний перелом хребта. Ось так перевиховували.

- А що саме вони хотіли почути на допиті?

- Конкретно - нічого. В основному, питали, "чого ти сюди прийшов?" А що можна на таке відповісти? "Чого прийшов?" - і били, навіть відповіді не дуже чекали. Я кажу, що мав захищати землю, вторглися, ось, російські війська, а вони: "А де ти їх бачив?" І сміються, і знову б’ють  Або: "Куди заховав спецзброю? Кажи, це тобі "зачтется" – "Яку спезброю? Нічого не знаю".

Коли ми в Іловайську брали в полон їхніх, то серед них були не тільки росіяни. Був навіть словак та француз. Обидва пізніше казали, що вони "летописці" та журналісти. "Француз", Юрій Юрченко, насправді був з Росії, хоча довгий часі і жив у Франції.

 - Наскільки знаю, що Вас найбільше катували і за те, що там знали – саме "Семьорка" узяв у полон цих "важливих пташок"?

- Просто, ті "пташки" мене найкраще запам’ятали. Я ж величезного зросту, весь час на передку, без балаклави, то після звільнення вони своїм і розповіли: "Семьорка" брав у полон, жорстко брав, що "Французу" нібито зламав при цьому ногу та ребра. В мене є фотографії від 19 числа, де полонені всі в задовільному стані, не скалічені, Юрченко стоїть на своїх ногах, розмахує руками, щось пояснюючи. Якби був перелом, то не стояв би на ногах. А з поламаними ребрами, знаю по собі, руками не станеш розмахувати. Та ще на мене кидався так, що ледве стримували, як це видно на фото. Зрозумійте, кому була потрібна медична допомога, усім вона була надана. Пам’ятаю, що коли зтикнулись з цією групою на лінії  вогню, зав’язалась сутичка. "Француз" впав на ногу, і, певно, вивихнув. Бо відразу попросив вправити. І ми йому там же на місці її вправляли. Це війна, взяти в полон так обережно, щоб нічого не сталось, не можливо. Вони були озброєні, при шевронах, "Француз" кричав, що він права рука Гіркіна, "неприкосновенний", і таке інше. Вів себе дуже непристойно, похабно, крив усіх "матом", посилав куди йому заманеться. А тепер він тут - поет, драматург та "преса". Яка з них обох "преса", якщо вони йшли при зброї в розвідку, та ще й так далеченько до нас забрели? "Француз" був з висячою на нозі кобурою, яку ми на місці й зняли, коли всіх роззброїли. Так, ми усіх полонених тримали у школі, цих двох заховали у шафки, а куди ще? Ми ж були в котлі, мали тільки цю шкільну будівлю. А по нам вели масований вогонь важкою артилерією, "градами", "ураганами", мінометами з калібром 82 і 120, "саушками", танками. Все це стояло поряд зі школою, біля місцевої лікарні, так, що вони навіть в своїх попадали. То ці залізні шафи затриманим під час цих обстрілів не раз життя рятували. 24 серпня їх вивезли з "Іла", то ж пробули в нас 5 днів, а в цілому їх полон тривав всього 2 тижні, а не 3 місяці, як розказують, плачучи усюди зараз, з 19 серпня по 7 вересня. Тут ніяк не три місяці. Їх відразу обміняли і 14 вересня "Француз" уже знову був у Донецьку у "сепарів", де я і бачився з ним.

- А Вам чи Вашим бійцям у полоні надавалась медична допомога?

- Наголошую, ніякої медичної допомоги військовополоненим бійцям Національної Гвардії батальйону "Донбас", ніхто не надавав. Ніякої! Жодної. Ламали кістки. Показово возили в травмпункт. Двічі за весь час. Ці поїздки не мали ніякого сенсу. Виходив лікар, що скреготав зубами, що аж іскри йшли, та казав – "чого лежиш, вставай та йди". Ну я й відповів – "прийде час і піду". За що сепар прямо у травмпункті загнав мені штик ножа у праву ногу по саму рукоятку, шрам залишився величенький. Другий лікар зробив імітацію рентгену, і то тільки тазу та лівої руки, котра була зламана у трьох місцях та перелом кисті й двох пальців. Цей лікар був трохи терплячиший до нас, довго розглядав знімок переламаного тазу, розуміючи, що перелом отримано не в бою, а результат побоїв.

- У будівлі колишнього СБУ скільки знаходилось на той час ваших полонених бійців?

- Було 112 наших бійців. Били всіх, але мене мабуть найкраще. В зв’язку з тим, що брав полонених, що був командиром підрозділу. У них на той час вже були непогані технічні засоби з функцією радіо перехвату (цікаво – звідки?). Вони записували наші переговори по рації. І тих, чий голос чи ім’я в переговорах лунало найбільше, тих більше і катували. Ще ж інших били так, що деякі не витримували і те зрозуміло, тут не до образ. Деякі приходили та казали, вибач, так били, що не зміг терпіти, трішки здав тебе.

- Все ж таки, за що били?

- За те, що існуєш. Один "вєжлівий офіцер" з Пітера запитав: "Чого сюди прийшов?" - "Ну а ти чого з Пітера сюди прийшов?" От він витягнув мене, поколотив, і вся розмова. Чотири рази хотіли вирізати ножем очі. Шість разів намагались розстріляти, ставили до стінки, чотири рази з того був впевнений, що дійсно вже все. Коли не ходив, посадили на стілець у кабінеті, показово розстелили плівку целофанову, "чтоб чістєнько у нас било". Вимагали перейти на їх сторону. І знімали все це. Ось давай, показово ти перейдеш, а ми тоді... А якщо вже не переходиш, то давай будемо розстрілювати. "Ну, давайте, розстрілюйте".

- Ви пам’ятаєте тих, хто катував?

- В обличчя - всіх. А по позивним, ті, хто приймав участь в моєму каліцтві найбільш жорстко, це – "Адреналін", "Садист", "Рулет", "Жора", "Нік", "Сокол", а з так званої контррозвідки – "Молчун", "Заєць", "Тринадцятий". По фото ідентифікую всіх, хто бив наших хлопців.

- Рідним могли телефонувати?

- Кого вони не збирались повертати, тому не давали такої можливості. Один тільки раз, коли вирішили перевести до СІЗО,  умовив дозволити мені один дзвінок до жінки.

- Коли перевели до СІЗО, побиття тривали?

- Там офіцери пенітенціарної служби знову таки побили, зламали грудну клітину, добряче наклепали голову. Так, що на голові з’явилась гематома, як півлітрова банка. Відразу мене кинули "на убой" у камеру до смотрящего за тюрмой. А потім перевели у карцер, в якому провів півроку. З нього мене не випускали взагалі, ані на прогулянку, ані до лікаря протягом двох місяців. Там все ще прийнято, що кожний понеділок приходить медпрацівник та запитує – як справи? Вечірня та вранішня перевірки такі – заходить корпусний і перевіряє стан, бо зміну здає. Але мої двері ніколи ніхто не відкрив.

- Після цих місяців карцеру чи надавалася якась медична допомога?

- Це смішно, так називати їхню допомогу! Моя дружина на той час  через "тюремну пошту" просила: "Та дайте вже хоч якісь знеболювальні". Головні болі були жорсткі. Нормальні люди є всюди, навіть серед "зеків", вони іноді і діставали мені знеболювальні, такі як цитрамон.

- Чому Вас вирішили не повертати?

- Деякі великі перемовники, донесли до них дику думку, що я снайпер і що в мене "руки по лікоть в крові". Мені вони планували дати вищу міру, і дали б, аж бігом. Та врешті, мене було засуджено якимось їхнім судом до 20 років.

- Відводили до суду? Що інкримінували?

- Нікуди мене не водили. Що інкримінували – гадки не маю. У мене на руках тільки були якісь папірці з "головного слідчого управляння МДБ ДНР". У них якісь дикі поняття. Знаю хлопця, якого вони засудили до 3о років суворого режиму і ще на 2 роки без права пересування. Що це значить – не знаю. Але ось цей Євгеній Чуднецов повинен сидіти у них 32 роки. До того, він сам з Макіївки. У нього були розламані усі передні зуби навпіл. Питаю його: "Ого, як це?" - "Плоскогубцями ламали".- "Ага, зрозуміло".

- Мені не ясно, як без медичної допомоги могли правильно зростись переломи?

- Зрослися неправильно. Але зараз уже ніхто їх назад ламати не буде. З хребтом проблеми. Якщо щось важке підняти, то можна знову злягти надовго. Ми з цим всім боремось якось, але… Слава Богу, є руки - ноги.

- Знаю, від Вашої дружини Світлани, що за Ваше звільнення у неї виманили 150 тисяч доларів. А у Вас - також?

- У мене особисто, ні. А іншим, чув, пропонували. Коробкову, що готував мій обмін, одна особа запропонувала щоб "всьо пройшло нормально", дати їй 2 тисячі доларів. (Ім’я не вказуємо з питань безпеки тих, хто в полоні). Один за 100 доларів в день обіцяв зняти тортури.

- Старший Коробков, що готував обмін, там був впливовим на той час?

- Мені він казав, що у своєму житті відсидів дев’ять з половиною років. Тепер же він вже був командиром 5-ої роти та мав зв’язки в МДБ. Захарченко особисто підписав йому дозвіл на мій обмін. Після того через дві години він мене вивіз з СІЗО і заховав на території свого військового підрозділу. Тому у них вважається, що я втік зі слідчого експерименту, а не як пішов у обмін.

- Я знала Юрченка задовго до війни, у іншому житті. Це так жахливо, на що війна відкриває очі, чи коли знайом, друзі - встають "по іншу сторону барикад" "Француз" надто  негарно повів себе після свого звільнення. Можливо, Ви б хотіли щось йому на те сказати?

- Мені не подобається вся неправда, що чую в кожному його інтерв’ю з нісенітницями про його утримання. Після недотримання свого слова, всіх надуманих історій, що тут сказати?. Всі ці наклепи обурюють. Мій побратим ніс його на собі з поля бою, бо той, бачте, ногу підвернув. Після повернення в Донецьк "Француз" сказав моєму побратиму, що зробить усе щоб він пішов перший у обмін, бо був гуманний до нього. Але побратим просидів з поламаними ребрами півроку у ямі.

- Як вплинув полон на Ваше життя? Є якісь образи? Якісь особисті зміни відчутні?

- Вплинув на здоров’я. Зараз мені привласнили інвалідність 2 групи, є великі проблеми з тим, що були нанесені ці каліцтва. А образ ніяких. Зміни? Єдине що коли пізнаєш голод і холод, то тоді все стає на свої місця. Коли поряд тебе гинуть найкращі сини України, то тоді розумієш що вже не зупинишся, ніколи не пробачиш агресору, бо не повернути життів загиблих. Нема права людям продавати їхню смерть, а ті що продають - не мають права на життя!